«Велосипед мене оживив» — ветеран про велореабілітацію

U-Cycle Radio Talks 2.0 — спільний проєкт Громадського радіо та Асоціації велосипедистів Києва про український велорух

Велосипед як метод реабілітації ветеранів та ветеранок

Влад Бундаш: Пане Іване, ви вже маєте величезний досвід як велосипедиста. Ви їздите різними шляхами і дистанціями, проводите велотури. Навіть у попередньому році ви здійснили велопробіг від Ужгорода до Дармштадту під гаслом «Шануємо пам’ять захисників і захисниць України».

Коли ми говоримо про ваш досвід, як велосипед допоміг вам у реабілітації після вашого військогового досвіду?

Іван Балашов: Велосипед я полюбив у дитинстві, але по-справжньому почав їздити, коли служив у війську. У 1984-1985 роках я проводив службу в Афганістані, де серйозно захворів. Я був десантником, молодим лейтенантом. Більше пів року я провів у госпіталях і почав розуміти, що щось треба робити. Я до цього займався в дитячій спортивній школі баскетболом. Дуже добре грав у волейбол, настільний теніс. Але велосипед — це майже панацея у моєму випадку. 

Я почав їздити, ще коли служив. Приходилося переодягатися, бо пальцем показували: «полковник на велосипеді». Уже коли звільнився, у 2013 році, я почав їздити цілеспрямовано. Після звільнення я працював у Міністерстві у справах ветеранів. Перший серйозний велопробіг у нас був у 2016 році. Найбільш знаменний пробіг був у 2020 році у Маріуполь. Нас було четверо: два афганці і два учасники Антитерористичної операції. Ми їхали, вшанували пам’ять загиблих і на своєму прикладі показували, що таке ветеранський спорт і спортивна реабілітація.

Велосипед мене оживив. Були такі випадки, що у менещось болить, там щось «стріляє» — сів на велосипед, і нічого не болить, не «стріляє». 

У минулому році в нас був велопробіг у Київ. Цьогоріч також планується велопробіг у Київ під егідою Міністерства у справах ветеранів. Тобто з Ужгорода ми їдемо до Житомира, а там — міста Київської області, які потерпіли від російської окупації. 

Влад Бундаш: Скільки часу займає цей велопробіг? Від Ужгорода до Києва понад 800 км. 

Іван Балашов: Враховуючи, що ми їдемо по Київській області, виходить більше 1000 км. У нас усе йде по етапам. Перший етап, найважчий, це Ужгород — Стрий, 213 км. Решта етапів — до двухсот (150, 180 км). Це такий маршрут, який ми можемо проїхати. Разом із тим, що ми їдемо, ми проводимо зустрічі з ветеранами, сім’ями загиблих (військових — ред.), із молоддю, громадськістю, журналістами. 

Власним прикладом показуємо, що ветеранський спорт і спортивна реабілітація (у нашому випадку, велосипед) — це те, що треба робити. Велосипед для мене це і медитація, і спорт, і відпочинок. Раджу всім сідати. 

Велореабілітація: метод чи поодинокі випадки

Юрій Ляшовський: Їзда на велотренажері або велосипеді є невід’ємною складовою будь-якої фізичної реабілітації. Велопрогулянки стимулюють роботу серцево-судинної системи, покращують кровообіг органів і кінцівок, поліпшують рухливість суглобів, зміцнюють м’язи, покращують координацію рухів і баланс. Велопрогулянки розвивають витривалість, збільшують силу. Порівняно з бігом, велосипедні навантаження є легшимидля суглобів, оскільки немає ударного навантаження на суглоби. 

Влад Бундаш: Наскільки це тенденція, що велосипед реально використовують у реабілітації ветеранів та ветеранок? Тому що будьмо свідомими: на жаль, повномасштабна війна має наслідки. Ми матимемо багато ветеранів і ветеранок, які проходитимуть етап реінтеграції в суспільство. Мені здається, що ефективності реабілітації на фізичному і психологічному рівні може сприяти велосипед. 

Юрій Ляшовський: Для України реабілітація на велосипеді, на свіжому повітрі — це новинка. Не всі реабілітаційні центри мають змогу отримувати велосипеди і складати  плани поїздок. Але велотренажери є в кожному спортзалі.

Влад Бундаш: Ви займаєтеся реабілітацією ветеранів і ветеранок. Як ваш центр, клініка, де ви працюєте, прийшли до цього досвіду? Чи погоджуються ветеранки та ветерани на цей вид реабілітації? 

Юрій Ляшовський: Наші пацієнти мають дуже позитивне ставлення до реабілітації на велосипеді. Не забуваємо, що більшість свого часу, кілька місяців, вони провели у лікарняних палатах. Будь-яка прогулянка, у тому числі велопрогулянка, є для них корисною й емоційно приємною. 

Іван Балашов: Минулого року громадська організація «ФОРЗА» передала від наших латвійських друзів близько 20 велосипедів в обласну клінічну лікарню міста Ужгорода, у якій лікуються і проходять реабілітацію наші бійці. На початку ми для них не даємо серйозного навантаження, а робимо тематичні катання. 

Наприклад, зараз у нас розквітає сакура, будуть знову (прогулянки на велосипеді — ред.). На День захисників та захисниць у нас проходить «Military ride». А з тими, хто йде на поправку, ми в горах катаємося на mountain bike (гірський велосипед — ред.). Юрій Яцина, директор цієї лікарні, є шанувальником велосипеду. І людям подобається, і приносить велику користь. 

Юрій Ляшовський: Однозначно, користь приносить. Треба враховувати індивідуальні особливості кожного пацієнта. На жаль, не всі мають змогу користуватися велосипедом. Є певні покази та протипокази для цього.

«Найкраща мотивація — це власний приклад»

Марина Блудша: Як ветерани і ветеранки, які вже займаються велоспортом, велореабілітацією, мотивують і підтримують новачків у цій сфері?

Іван Балашов: Найбільш серйозна мотивація — це власний приклад. Я давно на велосипеді. Коли я ще проходив службу, усіх підлеглих посадив на велосипеди. Коли працював у Міністерстві у справах ветеранів, проводив багато тематичних заходів, пов’язаних з велосипедом. В Ужгороді пройшов велобіатлон, ми поєднали стрільбу з гвинтівки і велосипед. 

Для тих, хто нормально себе почуває, у нас є заїзди по Закарпаттю. Крім велосипедів, у нас «на ура» йде спуск гірськими річками, підйоми в гори, у тому числі й на Говерлу. Це все сприяє реабілітації і згуртовує людей.

З якими викликами зіткнулася сфера велореабілітації в Україні

Юрій Ляшовський: Напрямок велореабілітації в Україні доволі розвивається. Звичайно, ми зіштовхуємося з багатьма проблемами. Як зовнішніми, так і індивідуальними. 

Із зовнішніх проблем — недостатня кількість велодоріжок, неякісне асфальтове покриття і географічні особливості міст. Львів (у дужках додати, шо Ляшовський саме працює у львові) знаходиться на пагорбах, у нас є постійні підйоми й спуски, і не всі можуть з ними справлятися. 

Індивідуальні особливості: фізичний стан наших пацієнтів, їхня витривалість. 

Іван Балашов: В Ужгороді, наприклад, не вистачає велодоріжок.

Найважливіше — це дотримуватися правил дорожнього руху. Мати, як мінімум, окуляри, щоб захистити очі, шолом, якщо виїжджаєте за місто. В ідеалі — мати спеціальну спортивну форму, у якій ти не пітнієш. 

Влад Бундаш: Чи є навчені фахівці, які готові допомагати ветеранам?

Юрій Ляшовський: Вони є, але їх мало. Коли ми плануємо наші мандрівки, ми завжди контактуємо з велотренерами:складаємо маршрути, звертаємося до міської ради (у нас є відповідальна за розвиток велоінфраструктури людина) і узгоджуємо.

Як виглядає процес відновлення на велосипеді

Юрій Ляшовський: Ми плануємо і складаємо маршрут. Починаємо з розминки на стадіоні, оцінюємо фізичний стан пацієнтів і технічний стан велосипедів. Підлаштовуємо кожен велосипед під пацієнта: піднімаємо сидіння, перевіряємо гальма. Після кількох кіл на стадіоні ми вирушаємо у велопоїздку.

Нас завжди супроводжує автомобіль. У дорозі буває всяке: хтось змучився, комусь стало зле. У нас є аптечка, із нами завжди їздять волонтери та реабілітолог. 

Влад Бундаш: На жаль, в Україні через повномасштабну війну ми маємо багато ветеранів і ветеранок, які втратили кінцівку. Наскільки для ветеранів і ветеранок, які мають протези, велореабілітація є дієвим методом?

Юрій Ляшовський: Це дуже хороший метод реабілітації. Наші пацієнти з ампутації прекрасно з ним справляються. Звичайно, є деякі протипокази. 

Марина Блудша: Пане Іване, ви самі по собі є успішним прикладом ветерана, який зміг реабілітуватися завдяки велосипеду. Ваша історія вражає. Можливо, ви знаєте подібні історії з вашого оточення, коли завдяки велосипеду, велоспорту люди змогли суттєво покращити своє здоров’я?

Іван Балашов: Я пригадую, у 2018 році я з друзями організовував 40-кілометровий велопробіг у Карпатах. Я співпрацював з Вадимом Свириденком (Уповноважений Президента України з питань реабілітації учасників бойових дій у 2016-2018 рр. — ред.). Приїхав із Києва автобус, більше 20 людей. У багатьох були ампутовані кінцівки. Ми всіх посадили на велосипеди. Найприємніше, коли вони поверталися назад автобусом, Вадим мені каже: «Усі були в такому захваті! Усім так сподобалося! Усю дорогу про це була розмова». Це результат роботи. Велосипедами ми їх забезпечили. Таких заходів більше б! 

Це треба бачити: коли людина з протезом руки або ноги крутить педалі — очі горять. Це і є реабілітація. 

Читайте також: Львів та Миколаїв: як міста розвивають велоінфраструктуру під час війни

Чи має держава програму велореабілітації

Влад Бундаш: Що потрібно нам як суспільству, державі як інституції зробити, щоб ця практика стала системною і ефективною?

Юрій Ляшовський: Нам треба розвивати цей напрямок. Від держави хотілося би більше розвивати велоінфраструктуру: велодоріжки, паркові зони з відпочинковими зонами. 

Держава має створювати програми і заохочувати людей, пояснювати, що це є корисно для пацієнтів. Наскільки я знаю, зараз такої програми не існує. 

Влад Бундаш: Коли велореабілітація буде масовим інструментом? Що нам треба зробити для цього?

Іван Балашов: Треба більше про це говорити. Показувати на прикладі людей, які займаються ветеранським велоспортом і велореабілітацією. Показати «до» і «після». 

Юрій Ляшовський: Також хорошою мотивацією будуть змагання на державному рівні. 

Влад Бундаш: Ми маємо багато прикладів різних спортивних змагань для наших ветеранів і ветеранок. Зокрема, «Ігри нескорених», які відбуваються кожного року. Це ефективний метод як реабілітації, так і реінтеграції в суспільство.

Який вплив має велосипед на здоров’я людини

Марина Блудша: Я пам’ятаю, коли ми в доковідні часи робили в Києві флешмоб «Велосипедом на роботу». Кілька разів на рік ми збирали людей різних професій, віку і статі в конкретному місці, щоб популяризувати велосипед як транспорт і заохотити людей пересідати на велосипеди. Одного разу, навесні 2017, до нас навіть приїхала в.о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун на електровелосипеді, Віталій Кличко. 

Я пам’ятаю її цитату, що «велосипед — це профілактика в дії і для здоров’я». Вона наводила факти з досліджень, що регулярні поїздки на велосипеді на 45% зменшують ризик онкологічних захворювань і на 46% — серцевосудинних. 

Пане Юрію, ви бачили конкретні покращення в самопочутті, здоров’ї ваших пацієнтів?

Юрій Ляшовський: Це покращення серцево-судинної системи, рухливості суглобів, зміцнення м’язів. Крім того, пацієнтам, які мають проблеми з ожирінням, це є прекрасним способом скинути вагу. 

Іван Балашов: Я кручу педалі круглий рік майже кожен день! Я для себе зробив такий висновок: коли я сідаю на велосипед, мені стає набагато краще. Кисню більше поступає в організм, кров починає «бігати», самопочуття стає кращим. Я без велосипеду не можу. 

Ужгород — маленьке місто. Затори зранку і ввечері всюди майже постійно. Коли я ще їздив на роботу у відділ Мінветеранів (їхати 4 км), я їхав 15 хвилин. Машиною — 30 хвилин це мінімум, і ще не знайдеш де припаркуватися. Якщо до роботи менше 8 км, то велосипед — те, що треба. 

Влад Бундаш: Велосипед — це й екологічно корисно. Це менше викидів і забруднення. 

«У мене 5 велосипедів на всі випадки життя»

Влад Бундаш: Що для вас означає велосипед? Я зазначу, що пану Івану — 65 років, і він постійно їздить на велосипеді. 

Іван Балашов: Я не уявляю своє життя без велосипеду. У мене 5 велосипедів на всі випадки життя. На одному я їжджу по місту, на другому я катаю свою собаку-таксу, на третьому я їжджу як велотурист з рюкзаками. У мене є шосейний велосипед, на якому я беру участь у велопробігах. 

Міністерство ветеранів знову розглядає цьогоріч велопробіг Ужгород — Київ. Старт має бути 15 травня, а фініш — 23 травня у Києві на Михайлівській площі у День Героїв. По маршруту ми їдемо вдвох з напарником, киянином та учасником російсько-української війни Анатолій Вересенком. По областях до нас приєднуються всі охочі. Маршрут: Ужгород — Львів — Рівне — Звягель — Житомир — Київська область: Бородянка, Ірпінь, Ворзель, Буча, Вишгород і Київ. 

Читайте також: Як велосипед під час війни допомагає громадам долати виклики

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі