Наталія Попович: Українському дому три роки. Ми заснували його у 2022 році та працюємо як волонтерська організація в Данії. Ми почали свою роботу віртуально через кілька проєктів, які дозволили нам представити українську культуру на Копенгагенському демократичному саміті, фестивалі «Ніч Культури». Там ми співпрацювали із різними данськими інституціями. Як-от Данський музей війни, Альянс демократії.

Водночас паралельно ми прописували стратегію Українського дому, яка дозволила б нам системно посилювати присутність українських культурних голосів на різних данських фестивалях та платформах, а також будувати українсько-данський культурний діалог, розширювати присутність України в академічному середовищі Данії.

І ми дуже просили данський уряд надати нам місце, певний простір у Копенгагені, який би дозволяв нам системно працювати. І в кінці 2022 року для нас виділили приміщення, дуже центрально розташоване, у красивій історичній частині Копенгагена, поруч з їхнім МЗС, яке ми підготували та розпочали нашу діяльність в лютому 2023 року. На першу річницю повномасштабного вторгнення.

І з цього часу ми провели вже 10 виставок українського сучасного мистецтва. Поспівпрацювали і зробили кілька міжнародних премʼєр українських важливих виставкових та мультидисциплінарних проєктів. Також інтегрували українські голоси та представників і діячів культури вже у понад 10 данських платформ. Крім уже названих демократичного саміту та «Ночі Культури», це такі важливі майданчики — Копенгагенський фестиваль архітектури, Данський фотографічний фестиваль, Данський джазовий фестиваль. Цього року у нас була премʼєра на Данському фестивалі світла.

Також ми провели, станом на зараз, більше 300 подій і серед них близько 150 українсько-данських важливих діалогів. Там українські історики, інтелектуали, громадські діячі, митці мають можливість спілкуватися та дебатувати на різні, важливі для України, безпекові, суспільні, мистецькі теми. Шукати спільне, відмінне, посилювати та поглиблювати наш діалог.

Співпраця Українського дому із данським академічним середовищем

Наталія Попович: У нас уже склалося кілька важливих колаборацій із данським академічним середовищем. По-перше, ми залучаємо наших колег, професорів українських студій, політичних наук, історії до таких подій, дискусій, воркшопів, конференцій.

У цьому році ми провели вже вдруге важливу конференцію, яка називається «Деколонізація світоглядів для безпеки в Європі». Адже, справді вважаємо, що ширший процес деколонізації стосується не тільки нас, але й глобально і наших колег тут, в Данії, та в інших країнах.

Щодо цього проєкту ми співпрацюємо з Копенгагенським університетом та з іншими академічними партнерами, як-то — Данський інститут міжнародних відносин.

Стараємося максимально посилювати присутність українського голосу на найвищому рівні у Данії та стимулювати і підтримувати той великий рівень підтримки, який Данія здійснює для України. Прагнемо щоби наша робота доповнювала та ще більше підсилювала його. Щоб та суспільна та політична підтримка, яку Україна має у Данії, не вичерпувалася.

Як реагують данці на діяльність Українського дому

Єлизавета Цареградська: Чи відчуваєте ви, що відгукується те, про що ви говорите та артикулюєте?

Наталія Попович: Наразі наш досвід із данською аудиторією дуже плідний, продуктивний. Їх підтримка потім виливається в підтримку тих політичних сил, які і формують хребет економічної, гуманітарної, військової допомоги Україні та данську лідерську позицію у регіоні.

Мені здається, що дуже відгукується. Звичайно, що ми вже багато зробили книжкових презентацій та різноманітних діалогів. Бачимо, що тема війни повинна бути. Мусимо продовжувати її пояснювати, знаходити свою мову для цього.

Крім книги «Позивний для Йова. Хроніки вторгнення» Олександра Михеда, у минулому році ми відчували, що був також особливий відгук на книгу Мирослава Лаюка «Бахмут», яка зараз знаходиться у перекладі. Я сподіваюся, що незабаром вже можна буде говорити про успіх цього видавничого проєкту, в який ми тільки заходимо.

Данська аудиторія потребує не тільки пояснення війни, але й також — ширшої історичної перспективи та розуміння контексту української культури опору.

Я би сказала, що усі роки нашої діяльності призначені тому, щоб дати відповідь на запитання: «Як довго ви ще будете опиратися? Щоб всім було зрозуміло, що відповіддю українців буде: «Завжди».

Ми стоїмо на поколіннях українців, які опиралися до нас.

Дуже важливо данцям краще зрозуміти не тільки наше теперішнє, а й всіх діячів української культури. Як тим чи іншим чином українська культура змогла вижити у 20 сторіччі, яких переслідувань вона зазнавала, як формувалася та наскільки знаковими та важливими для європейського культурного контексту є наші автори 19 сторіччя. І взагалі, якою є є історія до цього. Наскільки Україна завжди була частиною Європи, докладалася до її формування, але не бачилася такою із позиції Данії.

Данці визнають, що для них ми були певною білою плямою. Все що було за Берліном та далі на схід мало зналося тут.

Ми великою мірою залишалися в тіні російської культури, історії, історіографії і треба ще дуже багато років, зусиль, щоб це змінювалося.

«Голоси Гідності» — діалог між культурами

Наталія Попович: Про сучасну війну — для нас дуже важливі голоси українських авторів, письменників та поетів. І дуже вдалий формат, який ми знайшли — «Голоси Гідності». Три великі музично-поетичні українсько-данські події ми вже провели. Це такий формат, у рамках якого ми беремо тексти українських поетів, перекладаємо їх данською та даємо прочитати лідерам громадської думки, акторам чи інфлюенсерам данської культури.

У рамках «Голосів Гідності» відбувається діалог між культурами.

Я дуже рада, що таким чином проступають твори Ірини Цілик, Катерини Калитко, Ірини Шувалової, Олександра Михеда, Галини Крук та багатьох інших в данському просторі.

Чи відчувається російська пропаганда в Данії

Наталія Попович: Вплив Росії тут був достатньо значним завжди. В академічному середовищі завжди присутніми були російські студії і дуже багато людей вчили російську мову.

І до цього часу нам доводиться давати відповідь на запитання щодо мови. Наскільки для українців було б прийнятним бути в російськомовному просторі, наприклад.

Ми у цей понеділок мали важливу подію, де аналізували рухи опору Данії та України в Другій світовій війні і зараз. І Ірина Старовойт зробила блискучий короткий екскурс для нашої данської аудиторії в культуру опору українців у 20 сторіччі. Крізь Голодомор, Другу світову війну, шістдесятництво, революції та до сьогоднішнього дня. З одного боку, ми отримуємо прекрасні відгуки від данців.

А з іншого — у рамках цієї ж події прозвучала ремарка щодо того, що «є ірландці, які залишаються ірландцями, але спілкуються англійською» і чому для нас стала неприпустима російська мова.

Тому, ми розуміємо, що роботи ще багато. Треба пояснювати — і доводиться робити це постійно… та очікувати, що з кожним кроком данці більше починають нас розуміти, поважати. Ми завжди намагаємося шукати теми та контексти, які роблять нас ближчими та більш зрозумілими для данців.

Читайте також: Відносини України та Скандинавських країн: що відомо

Проєкт на Громадському радіо виходить за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР «Єднання» в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України 一 рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікацій є відповідальністю Громадського радіо та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР 一 Єднання

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту